Творчі роботи

Листи солдатам

Шановний солдате!

          Зважаючи на сьогоднішню ситуацію в країні, не можу до Вас не звернутися. Ще вчора (образно кажучи )жоден з нас, школярів, не міг навіть уявити, що страшні картини бомбувань, вибухів та цілковитого розорення доведеться спостерігати на власні очі. Ще вчора  картини зруйнованих українських міст були історією, сьогодні ж – нічим не виправдана реальність. І якщо я тут, у себе в Харкові можу безперешкодно відвідувати школу, ходити в кінотеатри, на виставки та в парки розваг,  то з жахом розумію, що на сході нашої країни мої однолітки не мають такої змоги. Більш того, у деяких населених пунктах замість шкільних класів діти наповнюють підвали та бомбосховища. Мабуть, так виглядає початок Апокаліпсиса...  Що й казати про людей похилого віку та молодих жінок, можливо,  дружин з маленькими дітьми та подруг наших захисників…

        Та годі! Песимістичних рядків у цьому листі більше не буде, тому що лише Ви, шановний солдате, та тисячі подібних Вам героїв вже практично зупинили навалу чужинців та зрадників. Вам кажу я слова безмірної вдячності за  самопожертву, мужність та витримку. Вам, солдате,  який, можливо, ази військової справи пізнавав безпосередньо в бою. Вам, шановний солдате, що не втік від мобілізації, а, навпаки, першим записався в ряди національної гвардії.

        «Спасибі» це лине від самого серця. Розумію, як тяжко без рідних, їх посмішок, дотиків, теплих слів. Тримайтеся, солдате, бо підтримка мільйонів дітей  по всій Україні є найбільшим стимулом для остаточної перемоги. Залишайтесь в мирі й здоров’ї. Захист своєї країни – найсвятіший обовˈязок усіх поколінь українських чоловіків, справжніх та мужніх. Ви – саме такий! Нехай благословить Вас Бог!

З великою повагою, Леонтєва Олена, учениця 11-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 41

Шановний солдате!

            Насамперед дозволь подякувати тобі за те, що читаєш цього листа, а, отже, живий.  

           Як ти почуваєшся, захиснику Батьківщини?  Сподіваюся, все гарно, хоча ти мужній, ти чоловік врешті-решт і ніколи не зізнаєшся в протилежному. Та знай: в будь-якій ситуації в тебе будуть вірити тисячі українців, бо ти захищаєш їх  спокій. Ти – народній захисник, отже, народ завжди буде на твоєму боці. За твоїми плечима – дитячі посмішки, очі матері, сповнені печалі, мужні руки батька, сиве волосся бабусь та мудрість дідусів.

           Тримайся! Коли вже не буде сил, коли руки поволі опускатимуться,         памˈятай, що Україна вірить у тебе й твоїх товаришів, в те, що ви впораєтесь та переможете. Що ви залишитесь живими, будете надалі жити як рятівники країні, як герої. Дуже скоро ти почуєш, як в твою честь тисячі українців будуть вигукувати : «Героям слава!» 

           Можливо, тебе покинули твої товариші, та знай: вони завжди будуть з тобою. Вони будуть споглядати на тебе з небес, а їхня теплота збережеться у тебе в серці. Те, що ти бачиш щодня, страшно уявити. Невідомість ще страшніша.    Але я твердо впевнена: ти мужній, ти все витримаєш, адже так? 

         Бувай, захиснику. Я  щиро бажаю тобі впевненості, віри у перемогу, в свободу, в довгоочікуваний мир.

З величезною подякою, Сухіна Юлія, учениця 8-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 41

Есе на тему : "Грамотність повеліває навіть імператорами"

          Сьогодення потребує грамотних людей. Дивно, що не всі це розуміють. Адже грамотність – це один із критеріїв, який відрізняє прогресивне суспільство від примітивного. На сьогоднішній день, за даними ООН, у світі налічується близько 4 мільярдів грамотних людей. Разом з тим близько 860 мільйонів неграмотні. Також відомо, що 100 мільйонів дітей у всьому світі не навчаються в школі. Так, це ахіллесова пˈята малорозвинених країн.

         Душа ж болить за Україну… Здається, сучасну молодь це питання турбує менш за все. Важко зрозуміти хід думок підлітка, який в соціальних мережах (а де ж ще писати?) робить по дві помилки в слові. Не збагнути дитині, як гірко на це дивитись тим, хто відточує свою грамотність ще з початкових класів, читаючи книжки, які тільки потрапляють під руку, тим, для кого книга коштовніша за всі планшети в світі. Таким дітям не потрібно зубрити правила, адже вербальна памˈять зробить все сама – слова, вирази , афоризми, - все це литиметься на папір, як найчистіша вода з гірського джерела. Хіба можна сподіватися на отримання гідної вакансії, якщо відчуваєш себе безпорадним у правописі?

        Звичайно, абсолютна грамотність – явище  не досить розповсюджене. Далеко не всі стають мовознавцями, рецензентами, докторами філологічних наук. Та хіба не благородна мета – просто бути грамотною людиною, яка відрізняється  високою культурою мовлення? Погодьтесь, не дуже приємно спілкуватись з людиною, про яку влучно сказав Станіслав Єжи Лец: « Навіть у його мовчанні були чутні орфографічні помилки». Що казати про нас, смертних, коли Інтернет вирує сучасними «афоризмами» найвищих чинів країни. Слухаєш ці «перли» людської думки і замислюєшся : «Хіба ми заслуговуємо на подібне керівництво?» А можливо, так нам  і треба, бо, здається, підвищення грамотності в країні – це не першочергове завдання, тим більше на фоні сьогоднішніх подій. Та й коли це владі були потрібні розумні люди? Тільки коли вони на боці влади, а це не обовˈязково на боці народу. Чи довго буде терпіти керівник свого підлеглого, який весь час його виправляє та вказує на помилки? Так, життя інколи не дуже справедливе до грамотних людей. Але  ж не треба забувати про почуття власної гідності: пишайтеся своїм красномовством! В житті, як на війні : « Друзі помилки побачать та пробачать,  а вороги оцінять та використають».

           Вільям Шекспір сказав: « Краса – це дарунок долі, ну, а грамотність – це вже від природи». Можливо, це правда. Але ж будь-які здібності, дані нам від природи, потрібно розвивати. Спитаєте, як? Замість годин, проведених біля компˈютера, візьміть до рук книгу : « Книги – морська глибина. Хто в них пірне аж до дна, дивнії перла пізнає». Золоті  слова Максима Рильського…  Розучилися ми читати, не те, що вдумливо, з насолодою, розучилися  читати взагалі. А дарма! Мені здається, це найлегший шлях для підвищення грамотності: «Дерево знання осипається друкованим аркушем».

Цілком згодна з висловом Пшекруя: « Дівчата, які знають орфографію дійсно добре, не носять над коротких спідниць». Не хочу нікого образити, адже дійсно мало часу на викрутаси перед  дзеркалом, примірки, фарбування, коли ти хочеш справити враження. Ми ж добре памˈятаємо : « Зустрічають за одягом, проводжають за розумом». Найсильніше враження справляє всебічно розвинена людина, здібна підтримати розмову, сипати афоризмами. І як жалюгідно виглядає людина, яка не розуміє суті розмови, не вміє сформулювати  найпростіших фраз. А людину цю найчастіше не тривожить рівень її грамотності (хіба це головне?), її цікавлять інші життєві орієнтири, в яких немає місця правильному написанню слів ( гроші, тачка, Туреччина)…

З розвитком матеріально-технічного процесу все важче знайти потрібну мотивацію для підлітків щодо розвитку орфографічних навичок. А навіщо знати правило і вчитися писати грамотно, якщо в Інтернеті є певні програми перевірки грамотності, розумна машина все виправить. Вона і переклад зробить, і твір напише. Все це, звичайно, добре.  Тільки ми не роботи, в нас є душа, яка прагне пізнання. Вчитися потрібно завжди, будь-якої миті. Конфуцій зазначив : « Навіть у  компанії двох людей я завжди знайду, чому повчитися. Чесноти  їх я спробую наслідувати, а на їх недоліках  сам буду вчитись». Відомо, що всього знати не можна, а, може, і не потрібно. Знаю одне – грамотним бути престижно, принаймні, для мене, адже я чітко розумію : « Треба багато вчитись, щоб знати хоч трохи» (Монтескˈє).

Цема Євгенія, учениця 11-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 41

Есе на тему : 

«Вітчизна – це не хтось і десь, Я – теж Вітчизна» (І. Світличний)

         Зважаючи на сьогоднішню ситуацію в країні, не можу й не хочу стояти осторонь. Ще вчора (образно кажучи ) жоден з нас, школярів, не міг навіть уявити, що страшні картини бомбувань, вибухів та цілковитого розорення доведеться спостерігати на власні очі. Ще вчора  картини зруйнованих українських міст були історією, сьогодні ж – нічим не виправдана реальність. І якщо я тут, у себе в Харкові маю можу безперешкодно відвідувати школу, ходити в кінотеатри, на виставки та в парки розваг,  то з жахом розумію, що на сході нашої країни мої однолітки не мають такої змоги. Більш того, у деяких населених пунктах замість шкільних класів діти наповнюють підвали та бомбосховища. Мабуть, так виглядає початок Апокаліпсиса... 

      Світова історія не знає країни, яка так важко йшла до незалежності. Численні випробування та перешкоди, на щастя, не зломили наш народ, додали йому сили й наснаги. Татаро-монголи, Польща, Литва, Росія – всім  кортіло мати владу над найспівучішою нацією, блакитне небо й родючі землі не давали спокою катам. Але ж вистояли! Ціною життя мільйонів патріотів, що поклали голови свої на алтар служіння  країні, яка дала їм життя.

       Так чому ж сьогодні брат іде на брата, не боїться гніву Божого, переступає всі можливі закони моралі? Можливо, через гроші (жахіття яке – заробляти зрадою та вбивством!), можливо, через хибні переконання. А, може, варто зупинитись? Ми ж цивілізована нація й повинні домовитись!  Саме нам, молодим, творити майбутнє нашої держави, до нас звертається Володимир Сосюра у своїй поезії:

Безсмертя достойний лиш той на землі,

хто їй віддає свої дні молоді

і зве її сонцем, зорею,

хто в горі і в радості з нею.

Нам нема що ділити, ми єдина країна із багатовіковими традиціями й звичаями, з однією з найкрасивіших мов світу й особливою ментальністю. Чому сьогодні в нашій мальовничій країні немає миру? Може, через псевдо патріотів, які з усіх боків виголошують промови про любов до України, не роблячи для її обˈєднання жодного кроку?

Погодьтеся, друзі, що тема патріотизму сьогодні в Україні є найактуальнішою. Питання в тому, хто є справжній патріот? Звичайно, можна подивитись лексичне значення слова, можна  проглянути сторінки історії, згадати безліч історичних осіб, до прізвища яких через дефіс прописане слово «патріот». А в чому мірило справжнього патріотизму? В конкретних справах, вчинках, а не в полеміці та демагогії.

         Сьогодні серед усіх чеснот людських саме патріотизм опинився на першій сходинці до збереження миру та єдності в державі. Ми повинні дійсно буквально розуміти слова Івана Світличного: «Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна» Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни.  При цьому не забуваємо заповіт Бориса Грінченка : «Зроблю»,- цього сахайся слова. «Зробив»,- оце потужних мова». Ці слова повинні стати гаслом сучасної молоді. Шкода, що не всі це сьогодні розуміють, шкода, що є люди, для яких власні амбіції важливіші за долю держави.

 Алексєєва Елеонора, учениця 11-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 41

Виступ на обласному фестивалі ораторського мистецтва(2016)

Щасливий вік той, у якому живе твій подих долі й мрій (М.Вінграновський)

У якому віці людина може відчувати  себе щасливою? В юності, коли в серці зароджується перше кохання - «і ти смієшся, й день ясніє, і серце бˈється, як в огні»…, або в зрілому віці, «коли ми тихі та дозрілі станем, і вкриє мудрість голову сріблом?»  Ніхто не зможе визначити вік, у якому можна відчути себе по-справжньому щасливим. Ніхто не ознайомить нас із переліком чинників, із яких складається щастя людське.

Звичайна логіка стверджує: якщо ти нещасливий, значить, у тебе немає щастя. А раз його в тебе немає, то йди і шукай. Парадоксальна ж логіка говорить: якщо ти підеш шукати щастя, то ти його втратиш! Просто сядь і зрозумій, що воно в тебе є.  Так сказав Сократ. Думаю, він мав рацію. Відомо, що існує три грандіозних закона щастя в житті - 1) треба щось робити, 2) треба когось любити, 3) треба на щось сподіватися.

 Почнемо з першого: треба щось робити. Згадаймо пораду Сковороди: «Роби те, до чого народжений». Праця – найкращий шлях до того, щоб любити життя. Якщо справа, якою ти займаєшся, приносить насолоду, якщо ти впевнений у своєму призначенні на Землі – ти майже щасливий. На цій планеті існує одна велика істина: незалежно від того, ким ти є і що робиш, коли ти по-справжньому щось бажаєш, ти досягнеш цього.

Другий закон щастя -  треба когось любити. Бути коханим – це більше, ніж бути багатим, бо бути коханим – значить бути щасливим. Гюго стверджував: «Життя – квітка, кохання – мед з неї». Ймовірно, людині важко назвати себе щасливою, якщо вона жодного разу не скуштувала цього меду.  А може, варто не перетинати весь світ у пошуках щастя, адже воно завжди поруч, на відстані витягнутої руки від будь-якої людини ... Ми ж у своїх лихах схильні звинувачувати долю, богів і все, що завгодно, але тільки не себе самих.         

"Все, що існує на світі, колись було мрією", - стверджував американський поет  Карл Сендберг. Домогтися виконання мрії - у цьому найбільший сенс життя людини .Лише мрії спроможні  надавати крила людині, лише мрії спонукають нас до відкриттів, до самопізнання та самовдосконалення. «Хотіти недостатньо, треба діяти»,- нагадує нам  Гете.

Впевнена, що щастя - це властивість характеру. У одних в характері його весь час чекати, в інших безперервно шукати, у третіх - всюди знаходити. Мені здається, що я всюди знайду щастя, бо абсолютно згодна із Василем Симоненком:

Як мені даровано багато,

 скільки в мене щастя, чорт візьми! —

 На землі сміятись і страждати,

 Жити і любить поміж людьми!

  

  Алексєєва Елеонора, учениця 11-а класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 41, лауреат конкурсу