Позакласні заходи

                                  

Літературно-театралізована композиція

Літературний ярмарок

Мета: розвивати творчі можливості учнів, відновлювати і поширювати народні традиції, виховувати кращі людські якості на прикладі творчості видатних українських письменників.

Обладнання: напис у вигляді арки: «Літературний ярмарок»; стенди з програмою свята.

Стенд І.

Вас вітають Одарка і Карась – господиня і господар;

баба Параска і баба Палажка;

Проня Прокопівна і Голохвостов;

пан возний і пан виборний;

Уляна і Стецько;

Калитка і Савка.

Стенд ІІ

На ярмарок запрошуються:

ярмарковий люд – учні-старшокласники;

панове ярмаркові – журі і вчителі школи.

Учасники: учні 11 класу, ведучі – Одарка і Карась.

Початок свята.

Одарка і Карась виходять на середину зали, співаючи «Ой, під вишнею, під черешнею...»

Карась:

Цить, Одарко, годі, буде,

Перестань же бо кричать...

Одарка:

Ні, нехай почують люди,

Ні, не буду я мовчать.

Карась:

Одарко, годі-бо лементувати,

Давай краще людей на ярмарок скликати.

Одарка: Та я ж не лементую, я ж тебе не можу перекричать, та й люд увесь не втихомириться.

Карась: Дорогі гості! Ласкаво просимо до нас на ярмарок! (Кланяється на всі боки). Дай вам, Боже, добре ярмаркувати, повеселитись, потанцювати, а, може, й слово якесь сказати і до господи щось придбати.

Одарка: У нас сьогодні вареники і пироги, щоб ви здоровії були. Галушки і пампушки, щоб росли дівчата і парубки. Є у нас свої музики, буде лихо черевикам.

Карась:

Одарко! Що ти мелеш, ніби некультурна,

У нас же ярмарка – літературна.

Отож спочатку для параду

Запрошуємо літературну громаду.

Одарка: Панове ярмаркові, тобто вельмишановні судді, займіть місця ось за цим столом і гідно оцініть наших артистів.

Карась: На ярмаркову сцену запрошуються гамірливі, сварливі, неперевершені у лихослів′ї, дотепні і смішні героїні І.С.Нечуя-Левицького – баба Параска і баба Палажка.

Баба Параска: « Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робити? Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – та й вбирайсь на кубанські степи!.. Але ніхто мені так не допік до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов′їха. Та що й говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така – не те що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла б. А я, собі на лихо, вдалась добра. І, Господи, я б її довіку не зачепила, якби вона мене не зачіпала... На моє безголов′я, й хати наші на однім кутку, через вулицю, і поле наше поруч». (Кланяється)

Баба Палажка: « Люди добрі! Що мені на світі божому робить? Не можна мені через бабу Параску не те що на селі вдержаться – не можна мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака бігає по дворах, по хатах та вигадує на мене таке, що й купи не держиться...Господі милостивий і милосердний! І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся...Я не знаю, що вже далі буде... Люди добрі! Благословіть мені скоропостижно вмерти! Нехай мій гріх впаде на Парасчину душу! (Кланяється.)

Баба Параска: (з рогачем). Палажко! А чому це мій підсвинок висить на тину, прив′язаний за задні ноги та ракотицями дереться об хворост?

Баба Палажка: (з рогачем). Ах! Ти ж сяка-така, бодай твоє порося вовки з’їли, і бодай ти вчора не діждала, як твій підсвинок поїв мою цибулю.

Баба Параска: А бий тебе божа сила! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю їли!

Баба Палажка: Ой люта ж я, люта! Не підступай, бо голову провалю кочергою та й на Сибір піду: і я пропаду, але й ти пропадеш.

Баба Параска: І цур тобі, і пек тобі, осина тобі, на тебе й на твого батька з твоєю цибулею!

Баба Палажка: На-на, цю-цю! Гуджа! Ксс, ксс! Гуджа!

(Показують дулі, розходяться в різні боки, через хвилину знову сходяться).

Палажка: Добридень тобі, Парасю!

Параска: Доброго здоров′ячка, Палазю!

Палажка: З неділенькою святою будьте здоровенькі!

Параска: Спасибі, будьте й ви здорові, Палазю!

Палажка: Простіть мені, чого нам сваритися?

Параска: Якби мене ніхто не зачіпав, я б довіку нікого й пальцем не зачепила.

(Параска і Палажка цілуються).

Палажка: Прощавайте, Парасю!

Параска: Прощавайте, Палазю!

(Кланяються, розходяться).

Карась: На ярмарок прибули пан возний і пан виборний – герої п′єси І.Котляревського «Наталка Полтавка».

Возний: Наука – теє-то як його – в ліс не йде; письменство не єсть преткновеніє ко вступленію в законний брак. Я скажу за себе: правда, я письменний, но по благості Всевишнього я єсмь чоловік, а по милості дворян – возний;... копійка в мене волочиться і про чорний день іміється. Признаюсь тобі, як приятелю, буде чим і жінку – теє-то як його – і другого кого годовати і зодігати.

Виборний: Так чом же ви не  одружитеся? Уже ж, здається, пора.. Чи ще, може, суджена на очі не нависла?

Возний: Коли другії облизня піймають, то і ми остерігаємося. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака, глядя на сіє, і я собі на умі.

Виборний: А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тільки світла, що в вікні, сього дива повно на світі!

Возний: Послухай, пане виборний! Нігде – теє-то як його – правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною і слідить. Як ти думаєш, як совітуєш в такому моєму припадці?

Виборний: А що тут думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець.

Возний: Я уже їй говорив, як то кажуть, на здогад буряків – теє-то як його – так де! Ні приступу!

Виборний: Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?

Возний: Она ізлагаєть нерезоннії – теє-то як його – причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, оня  конем; нарицається себе сиротою, а мене паном; себе бідною, а меме багатим; себе простою – теє-то я ого – а мене возним; і решительний приговор учинила – що яїй, а она мені не рівня – теє-то як його.

Виборний: А ви ж їй що?

Возний: Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Виборний: А вона ж вам що?

Возний: Что для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

Виборний: А ви ж їй що?

Возний: Что вона – теє-то як його – одна моя госпожа.

Виборний: А вона ж вам що?

Возний: Что ное не вірить, щоб так дуже – теє-то як його – можна полюбити.

Виборний: А ви ж їй що?

Возний: Що я її давно люблю.

Виборний: А вона ж вам що?

Возний: Щоб я одв′язався од неї.

Виборний: А ви ж їй що?

Возний: Що? Нічого! Тебе чорт приніс – теє-то як його – Наталка утекла, а я з тобою остався.

(Виходять із зали).

Карась: На ярмарку як на ярмарку. Люду усякого повно прибуло. І дівок, і молодиць, і парубків-залицяльників хоч відбавляй.

Одарка: Та й гарбузи на славу зародили, є чим відганяти набридливих женихів. Таких, як Стецько. Отже, сцена із комедії «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ′яненка. На ярмаркову сцену запрошуються Уляна і Стецько.

Стецько: (Роззявивши рот, розмахуючи руками, підходить ззаду і сміється). Та й патлата! А що в вас варили!

Уляна: Нічого!

Стецько: Ну!.. ну!.. а тепер що?

Уляна: Що?

Стецько: Що?

Уляна: Що? Нічого.

Стецько: Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував.

Уляна: Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси.

Стецько: Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна: Ні об чім нам домовлятися.

Стецько: Як ні об чім, коли ти за мене ідеш?

Уляна: Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько: А чом не буде?

Уляна: Тим, що я за тебе не піду.

Стецько: А чом не підеш?

Уляна: Тим, що не хочу.

Стецько: Та чому не хочеш?

Уляна: А не хочу – тим, що не хочу. (Виходить).

Стецько: (Позіхає) Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!

(Входить Уляна, виносить на таці гарбуз, накритий шовковою хусткою. Підносить Стецькові, кланяється, а сама втікає.)

Стецько: (Бере тацю) Спасибі матері,.. що вчила батька спати... та будила прясти. (Знімає хустку, роззявивши рот, довго оглядає гарбуз, а потім виходить.)

Карась: Ярмарок кипить, ярмарок шумить, вирує,

               Люд торгується, сміється, щось купує.

Одарка: Агов, людоньки мої хороші!

               А чи маєте усі ви гроші?

Карась: Зачекайте якусь хвилинку,

               Зупиніться на часинку,

               До нас поспішають поважні гості,

               А в їхніх міхах – гроші, гроші, гроші...

Одарка: На ярмарок прибув сам пан Калитка – герой комедії І.С.Карпенка-Карого «Сто тисяч» - і його слуги з повними мішками грошей.

(Входить Калитка – у брудному кожусі).

Калитка: От збіглися діла докупи   упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, гріх смертельний – все одно що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову – як його упустить случай: дать п′ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п′ять – сто тисяч! Господи! Аби тільки гроші.

Кум! Слава Богу, діждався...думав – умру. Що?

(Входить Савка.)

Савка: Ідіть сюди, куме! (Підходить до Калитки, обнімає, цілує)

Калитка: Не мучте, куме! Кажіть...

Савка: Годяться, куме.

Калитка: Годяться. Куме, соколе мій... Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!

Савка: Годяться!

Калитка: (Крізь сльози) Годяться?

Савка: Чого ж ви не радієте, та плачете?

Калитка: Це я так радію... Сьогодні увечері у нас буде сто тисяч! Пождіть, куме, підемо на ярмарку, повеселимося, купимо пляшку горілки.

Савка: Куме, дивіться, який лбд тут гарний зібрався. Давайте наберемо трохи з нашого міха грошенят та й роздамо народу.

Калитка: (Чухає потилицю) Хе-хе-хе. Роздавайте. Хай памятають мене, Калитку, хай не думають, що я голяк масті, чирва світить. Калитка – багатий і щедрий чоловік.

(Роздають із мішка саморобні гривні.)

Карась: Ось тепер і ярмарка у нас справжня. Гроші є! Пора вже щось серйозне придбати.

Одарка: Почекай, иій друже, ще не всі гості до нас прибули. Запрошуємо на наше свято вельмишановну панночку Проню Прокопвну і пана Свирида Петровича Голохвостого – героїв комедії М.Старицького «За двома зайцями».

(Входять Проня і Голохвостий)

Голохвостий: (З папіросою). Звольте! Закуріть!

Проня: Ваша папіроска шкварчить.

Голохвостий: Ето в грудє моєй –с!

Проня: Чого?

Голохвостий: От любві.

Проня: Ах, што ви!

Голохвостий: То єсть тут у нутрє у мене такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крізь огонь готов пройтить!

Проня: Ах, єто ви кавалерські надсмєшки. Может по кому другому, у вас столько баришень...

Голохвостий: Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє – хіба там, гдє ваша душа, - і больше в нікоторому мєстє.

Проня: Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?

Голохвостий: (Набік) Ну, сміліще. (Стає навколішки). В грудє моєй – Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку і серце!

Проня: Ой, мамо моя! Я так стривожена... так сталось несподьовано... чи ви мене не обманюєте, чи любите?

Голохвостий: Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшительно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє.

Проня: Так дуже любите?

Голохвостий: То єсть говорю вам - кип′яток!

Проня: Ой страшно!

Голохвостий: Не беспокойтесь... обхаждєніє понімаю...

Проня: І я вас дуже люблю! Душка мой! (Манірно подає руку, Голохвостов цілує її). Я согласна...буть вашою половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько! (Виходять).

(Входять Карась і Одарка) Карась: Скільки б не співали, не веселились, не ярмаркували...

Одарка: Але закінчувати час, кращі побажання ми шлемо до вас.

Карась і Одарка: (Співають).

Щоб в вас і в нас все було гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були. (Учасники розходяться, жюрі визначає переможця у номінації «Кращий акторський дует».)